Italy snapshots: Peschici & Vieste (2017)

Дорога з Фара-Новарезе до Пескічі

Десь близько половини третьої ночі ми з’їхали на другу платну автостраду біля Мілану і вирушили повз Болонью та Сан-Марино до Апулії - одного із найбільших промислових регіонів Півдня, до берегів Адріатичного моря - національного парку Гаргано.

Я рідко сплю в машині, та майже всю частину дороги проспав і прокинувся тільки на заправці за 25 км від кордонів цієї крихітної Найсвітлішої республіки. Кажуть, вони добре заробляють на туристах, проте в наші туристичні плани Сан-Марино цього разу не входило і ми вирушили далі, здебільшого вздовж узбережжя, зустрічати світанок над Адріатикою.

Місцем нашої дислокації став готельчик поблизу Пескічі - курортного містечка, де проживає 5 тисяч осіб, з чудовими пляжами, спокійним морем і великою кількістю ресторанів. Основна частина старого міста, заснованого в 970 році, розташувалась на карстовому відрозі висотою понад 100 метрів над рівнем моря.

Температура повітря вдень сягала більше +40 градусів Цельсія, тож значну частину для ми присвятили морю, а вечір - вивченню місцевої кухні і вина. Хоча температура після заходу сонця не сильно падала і можна було годинами лежати в хвилях нічного моря, освітленого місяцем і вогнями курортного Пескічі.

 

Карта національного парку Гаргано, регіон Апулія

А вже наступного ранку поїхали вивчати дальні простори морського узбережжя Гаргано. Дорогою до Вієсте, знайшли розкішну скелясту бухту, де море нам сподобалось настільки, що ми повернулися сюди й на третій день. Проте другого дня ми не тільки купалися, а й вивчали вулички і піцерії Вієсте - морського містечка з населенням близько 14 тисяч осіб.

Тут, посеред закручених вузьких вуличок, заглянули в крамницю з наливками, де затримались на дегустацію і бесіду з випадковими незнайомцями майже на дві години. Як згодом - виявилося дідусь тієї дівчини, з якою ми розмовляли під наливки, був родом із України. Вона сама - молдаванка, проживає в Італії вже 10 років. А взагалі, італійці люблять поговорити, і - зупинитися посеред вулиці та балакати півгодини про життя із незнайомою людиною - тут звична справа.

Перед заходом сонця вирушили до приморської вежі Torre San Felice, де побачили красиву арку в морі - Architiello di San Felice і, щоб спуститися поближче, пішли шукати стежку, що десь ховалася посеред карликових сосен та іншої колючої рослинності. Це заняття захопило нас більше, ніж на годину й, добряче облазивши сусідній берег і зробивши вдосталь фото, вирішили повернутися у Вієсте в пошуках фруктів, кавуна та плодів кактусів (так, їх можна їсти!). Пощастило, що ринок працював тут до 21:30.

На ранок третього дня повернулися в знайдену раніше бухту, взяли катамаран напрокат (стильний плавзасіб із педалями за 40 євро за 4 години на чотирьох), що дозволило нам обстежити із моря 3-5 км узбережжя й відкрити нові споти з підводними печерами і місцями для пірнання.

Останній вечір в Апульї ми вирішили провести в старому місті Пескічі, де на вечерю нас заманила сама 80-тилітня власниця ресторану. Пескічі, в якому вдень не знайдеш сплячу собаку на вулиці, вночі переповнене тисячами гостей, що з’їжджаються сюди з найближчих пляжів. Проте вже за якихось 10 хвилин від центральної вулиці - є спокійніші місця, де чіляться літні люди, ліниво спостерігаючи за допитливими туристами.