Як пробігти гірський марафон 50к і отримати fun 11/05/2018

Мотивація, підготовка і рішення

Бігати почав, щоб отримувати задоволення в горах: підвищивши фізичну витривалість - більше ресурсу залишається на інші речі. Два роки тому, катаючись на сноуборді в Грузії відчув, що для кращого перфоменсу таки потрібно зайнятися чимось активнішим у теплу пору, а біг - чи не єдина активність, яка не потребує конкретного місця, запланованого часу чи багато спорядження (* на початку). До того ж біг викидає все зайве гімно з голови. Тож біг у горах - став простим логічним продовженням першопочаткової мотивації, ну і це неймовірно красиво.

Не буду тут багато розповідати про підготовку, бо вона була дуже мінімальна - і почалась із 3 км навколо оболонського озера наприкінці січня, у лютому і березні - переривалася фрірайдом, а у квітні - концертами і застудою. Хорошим рішенням було перейти на преміум версію Endomondo і наприкінці березня запустити план по підготовці до марафону. Хто знає, такі плани тривають по 4 місяці: мій завершується у середині липня - тобто, я займався на 2 з половиною місяці менше і то - раз-через-раз. Тим не менше, програма за $2/місяць пропонувала дистанції, які не бігав раніше, інтервальні тренінги і прискорювання пейсу, базуючись на моїх попередніх результатах і серцевих ритмах. Fun Karpaty Trail, який організовували мої друзі (Bohdan, Petya та Vasyl), було спочатку так - між іншим, і спершу думав бігти дистанцію 25 км, але десь на етапі київської половинки інтерес “випробувати себе” взяв гору. З іншого боку - був невеликий страх: серйозні дистанції я ще не бігав, біг в горах складніший, ніж по рівному, часу на підготовку не було.

“Роби те, що не знаєш як зробити, бо те, що знаєш - ти й так зробиш” (с) приблизний переказ цитати Вінстона Черчілля.

Ще одним і мабуть остаточним мотиваційним фактором стала реєстрація Mari Kardash на дистанцію 50 км. Бачити знайому людину (та ще й дівчину) в списку учасників ультри - це надихає. Отже, я розглядав два варіанти: бігти з останніх сил - очікуючи, що десь посеред траси учасники літнього віку наздоганятимуть, підбадьоруючи “давай, ти можеш!” і бігти швидко, якомога швидше. В результаті вийшло десь посередині.

Передчуваючи, що мені не вдасться виспатися у поїзді, вирішив виїхати за два дні до старту, щоб був час акліматизуватися після дороги і додаткова можливість відпочити. Так і сталося: не зважаючи на відносно комфортне купе, не зміг вимкнути режим сови, тож заснув після 3-ї, а о 7-й уже розбудила провідниця. Наступна ніч була більш вдалою, а от ніч перед стартом - суцільний жах: традиційне безсоння, підкріплене розладами шлунку. Не їжте продуктів у яких ви сумніваєтеся.

Дні ми проводили у Ворохті, допомагаючи готувати стартовий майданчик під чітким керівництвом Katerina Shevtsova. Траси я не бачив і не знав, хоча перед тим закачав її у мобільну версію карт OsmAnd.

 

День Д

На Гірський марафон Fun Karpaty Trail цього року взяло участь більше 200 учасників. Одночасно стартували категорії 13 км (69 учасників), 26 км (96 учасників) і 50 км (44 учасника), тож на стартовій лінії всі стояли доволі щільно, проте вибігати було комфортно.

Перші кілька кілометрів ми досить швидко бігли вулицями Ворохти, після 3-го км - почався суттєвий підйом, я ще продовжував бігти, проте пульс піднявся вище 170 bpm*, вирішив його трохи збити і перейти на крок. (* тут варто зазначити, що я в цій справі тільки починаю розбиратися і можу трактувати серцеві ритми не зовсім правильно: майже всю київську половинку пробіг на пульсі 145-160, тож коли після кількох кілометрів у горах пульс стабільно тримався на 170+, вирішив його зменшувати, поберегти серце на початку дистанції). Десь на цьому етапі всі сильні учасники вирвалися вперед.

Перший підйом був затяжний, лісова дорога між 10-м і 11-м кілометром, розмітка прокладена добре, переді мною бігли два учасники метрів 100-150 попереду, тож я не так звертав увагу на розмітку, як фоловив їх і тут моя електронна компаньйонка з OsmAnd каже в навушник “in ten metres turn sharp right” - на що не звернув спершу увагу, проте коли чуваки різко зупинилися, одразу зрозумів причину і довелося швиденько повертатися 200 метрів назад. Ті, хто бігли позаду мене теж одразу зрозуміли, що там є поворот з дороги на круту стежку вверх. Це єдине місце, де з дороги розмітку було погано видно - решта було розмічено ідеально.

За кілометр підйому (12-й км траси) ми вибігли мало не на ґорґанський ландшафт, стежка проходила по хребту через величезні кам’яні брили, а далі був повалений сухостій і ожинові зарослі. Після 15-го кілометра почався спуск - і тут я зрозумів, що це найслабше місце у моїй стратегії “бігти підтюпцем по рівному, розганятися на спуску”, бо якщо у La Sportiva Uragano класно місити болото, копати каміння і топтати сухі гілляки, то котитися вниз у твердих трейлових кросівках - суцільний біль. Тож кожний удар намагався зм’якшити за допомогою палиць. На цьому довгому спуску мене обігнало ще кілька учасників.

На 18-му кілометрі ми вибігли на Кривопільський перевал, за яким ховався пункт харчування, де з’їв шматочок банана і мандаринки, випив стаканчик коли і побіг далі. 
Взагалі, харчування - це ще одна фішка стратегії: під час бігу спалюється глікоген, на дистанції 50 км у мене вийшло близько 5000ккал, у той час як запас глікогену в м’язах десь 3500. Потрібно приймати їжу ще до того, як закінчується енергія, бо тоді вже буде пізно. А жувати енергетичні батончики під час руху зовсім не хотілося. Добре, що у мене був +/- нормальний запас ізотоніка (тягнув на собі 2,5л) і три гелі, які я розподілив на 16-й, 27-й і 40-й км.

I ain't happy, I'm feeling glad, I got sunshine in a bag
I'm useless but not for long, the future is coming on

Після першого пункту харчування почався ще один підйом, десь між 19-м і 20-м кілометром відкрилися чудові краєвиди на полонині, сонце палило в спину, на Чорногорі місцями ще лежав сніг. Я добре засвоїв пораду Скота Джурека, що на ультрі дуже важливо, яка пісня в тебе в голові, бо вона може повторюватися раз за разом дуже довго. Впринципі я почувався добре, все решта - попереду.

На 23-му км знову підйом. Пульс у нормі - 140-150. Ноги в нормі. Тут я зрозумів, що можна було би бігти і перегнати всіх тих, хто мене зробив на спуску, але мені банально не вистачає дихання. Дихання не вистачає, Карл, дихання! З цим потрібно щось робити!

Потім знову спуск битою дорогою, знову біль по пальцях ніг. По рівному спробував прискоритися, але на 26-му км довелося зробити коротку зупинку, освіжитися біля ріки. Так далеко я ще не бігав. Думаю, “вибери дистанцію 26, то вже б давно фінішував”. Але повірте, всі ці години я б дуже нудьгував, тож 24 км попереду - інтригувало.

Час 3 години 58хв - 30 км, затяжний підйом буковим лісом, місцями повалені дерева. На 32-му км відкрилася чудова полонина з видом на Чорногору, а на 34,5 км - чекали хлопці на пункті харчування. Тут я зробив чи не найдовшу зупинку з трьох (+1 на ріці) (загалом вийшло 8хв), поїв, набрав води, кілька шматків яблук з собою. Коли - не було. Який жаль. Побіг далі.

Згодом знову спуск, пейс на якому був меншим, ніж на умовній рівнині. WTF? Але вже як є. Залишалося тільки продовжувати. На 40-му км дістав міні-аптечку і випив про всяк-випадок магнію.

Коли добігав до останнього пункту на 46-му км, який знаходився одразу за залізничною зупинкою у Вороненці, то спершу подумав, що це місцеві продають сувеніри. Там було роздоріжжя, тож вирішив переконатися чи правильно вибрав дорогу на Ворохту і вже тоді зрозумів, що це дівчата у футболках Fun Karpaty пригощають апельсинами і колою.

Приємно був вражений, коли за 500 метрів до фінішу чекали мої друзі Ivan та Serhiy (який давним давно фінішував своїх 13км). Там же на мості я зламав наконечник BD-шної палиці. А потім фініш - радість, вітання, ендорфіни і 2 порції бограча!

 

ОФІЦІЙНИЙ ЧАС - 6:48:18

 

 

p.s. навіть після трьох днів по сходах ходити вниз таки важко