way to 15777: mt. Marmolada, Dolomites, Italy 20/10/2017
Найвища вершина Доломітових Альп - Мармолада - стала нашим акліматизаційним пунктом перед сходженням на Монблан.
На висоті понад 2000-2500 метрів може розвинутися кисневе голодування, що викликає так звану гірську хворобу. Тому необхідна попередня акліматизація. Це, по суті, процес адаптації людини до нових незвичних умов. Внаслідок чого відбувається своєрідна перебудова організму, урівноваження його із зовнішнім середовищем.
Правильна акліматизація передбачає:
- попередню фізичну підготовку та здоровий спосіб життя: варто побігати кілька тижнів довгі дистанції (від 10км), походити на скеледром, а за тиждень до поїздки - розслабитися і відпочивати;
- попередній набір висоти - перед основною вершиною варто піднятися на меншу вершину, достатньо навантажити організм, а потім спуститися і відпочити внизу;
- на висоті потрібно працювати - внизу відпочивати;
- добре їсти (бажано також гарячу їжу) і пити багато води.
Варто також подбати про те, щоб ваше спорядження було правильне та добре підготовлене - і по можливості заздалегідь перевірене. Не зовсім "приємно" ходити з мокрими задубілими ногами чи не могти заснути у холодному спальнику.
Дісталися ми у Пд. Тіроль вже після півночі. Стоянка розташовувалася на висоті біля 2000м. Була злива. Сонні і втомлені після довгого переїзду. Дехто не хотів виходити і волів би ночувати у бусі. Розкладати намети вночі у проливний дощ, при температурі близькій до нуля - всюди мокро і сиро - це той ще виклик. Тож дехто вирішив таки його не приймати.
Дощ тривав до полудня, і вдосхочу виспавшись й пообідавши, о 14:30 ми вийшли на штурм Мармолади. Її найвищий пік Punta Penia підноситься на 3343м над р.м.
Стежка, що йшла праворуч від стоянки, вела вгору поміж карликових сосен. Місцями прохід був підкріплений металевими та дерев'яними перилами і драбинами для підйому по скельному масиву. Далі траверс, вихід до верхньої станції підйомника, який виявився доволі простим і мальовничим - навпроти відкрився мальовничий вид на масив Селла.
Після верхньої станції (2626м) розпочинався підйом, вкритий снігом, під яким були заледенілі каміння і гірська порода. Цю ділянку ми йшли ще без кішок, тож на одному такому камені я необачно підсховзнувся. Ціною цього став розбитий фільтр до об'єктива - фотокамера висіла на плечі.
Далі кількасот метрів траверсу по льодовику і вже під скельним виходом із віа феррата ми вдягнули кішки та сформували зв'язки. Наша п'ятірка йшла другою і вийшла на гребінь Мармолади уже після заходу сонця - восени темніє рано. До вершини залишалося 150м, але у рамках безпеки гід прийняв рішення йти вниз. Тож включивши ліхтарики, знову встібнули самостраховки у фіа феррата і рушили вниз.
Тут я упущу момент спуску - це були фактично незабутні кілька годин, але все пройшло добре.
Наступного дня ми виїхали через Больцано у сторону долини Шамоні.
До початку сходження на Монблан залишилося два дні.
Більше фото: way-mt-marmolada-dolomites-2017