way to 15777: сходження на Монблан 21/11/2017
У попередніх постах із тегом #wayto15777 згадував про наші пригоди при підготовці на шляху до вершини Монблан, отож зараз зупинимося на самому сходженні, яке відбулося цього року наприкінці вересня.
Після спуску з італійської Мармолади, акліматизаційної гори, передував тривалий переїзд (більше 550 км) до Франції в долину Шамоні із коротким заїздом у Больцано - столицю Південного Тіролю.
Дісталися ми до готелю в Ле-Уш (Les Houches) після 22-ї, знову падав рясний дощ. Розпочати сходження на Монблан було заплановано наступного дня, але після оцінок прогнозу погоди, нашими гідами було прийнято рішення перечекати ще один день.
Наступного ранку частина групи провела гуляючи гірськими околицями Ле-Уш із набором висоти з 1100 до 1800м. Періодично нас поливив дощ, але прогулянка до французьких овечок особисто мене дуже збадьорила. Ввечері в готелі чекала тепла вечеря, піца та вино. Вже потім, аналізуючи загальний похід, я звернув увагу, що такий дей оф після акліматизаційного навантаження є дуже необхідним - організм повинен максимально набратися енергії перед основним сходженням.
ДЕНЬ 1
19 вересня дощі припинилися, хоч французькі Альпи все ще були затягнуті туманом. Заїхавши спершу в Decathlon - мережу спорядження та спортивних товарів, де ми закупили деякі дрібниці (як от запасні ліхтарі, бахіли, пуховочки Quechua по 30 євро чи нові черевики - для тих, хто переоцінив своє взуття), вирушили до станції підйомника, що витягнув нас одразу на плато Белв'ю (Bellevue Plateau) до 1794 м.
Звідти почали підйом стежкою вздовж хребта. Ліворуч повинен би відкриватися чудесний вид на долину (вдалося ним насолодитися при спуску), та все було затягнуто густим туманом, а подекуди здавалося налітав сніг.
Пройшовши так 30-40 хвилин ми вийшли на колію трамваю (TMB), що йде із Лю Фає (Le Fayet) до Nid d'Aigle на висоті 2372м. Класичний трекінговий маршрут йде лівіше, є дещо стрімкішим і займає більше часу. Але трамвай не їздив, тунель був відкритий, тому отак і пішли по коліях, на 5-10см присипаних снігом. Ще десь через 45-50 хвилин ми дісталися до верхньої станції трамваю і там зробили коротку зупинку, втамувати голод.
У раціоні на обід - гарячі кружки, бутерброди з сиром, м'ясом, чай та цукерки.
Далі стежка вела по не надто крутому кам'янистому підйому вкритому неглибоким снігом до аварійного притулку на 2700м, збудованого в 1890-му році і відновленому у 2003-му.
Верхню кімнату в цьому притулку вже зайняли два чехи, тож 12 осіб з нашої групи зайняли іншу верхню кімнату, а ще четверо розмістилися в нижній, а поруч із ними - ще двоє поляків. У притулку було холодно, думаю десь -5, а вночі надворі ставало ще холодніше. Проте навколо серед туману виникали дивовижні краєвиди і зустрівши захід сонця ми закуталися в спальники та близько 22-ї позасинали.
ДЕНЬ 2
Наступного ранку я хотів зняти світанок в Альпах і прокинувся до шостої. Ми стояли на морозі десь годину, фотографуючи навколишні піки, залиті золотавим і рожевим світлом. Руки добряче замерзли.
Після гарячого сніданку і неспішних зборів, вирушили в сторону наступного притулка Тет Рус (Tete Rousse, на висоті 3167м).
Підйом до нього був уже дещо крутішим і подекуди з'явилися віа ферата (наш звичний металевий трос для самостраховки). Над головою туди-сюди літав гелікоптер і по дорозі ми зустріли французького альпініста, який спускався з двома рюкзаками. На запитання "як там?" він сказав, що "на верху жахливо - дуже сильний вітер", його подрузі стало погано і її спустив гелікоптер.
Після двох-трьох годин підйому ми дісталися до "галявини" на льодовику перед Тет Русом, де розклали намети. Свій намет я добряче вкопав у сніг, обклавши камінням, щоб у вітру було менше шансів.
Вдень був штиль і зробивши всі свої справи в таборі, трохи "подрімавши" в наметі, на вечерю ми пішли у бар притулку Тет Рус, де за 24 євро за літр нас чекало вино (на двох - це було поганою ідеєю перед виходом - потім дуже хотілося пити).
До речі, вода у притулку коштує 6 євро за 1,5л. Ні в крані, ні в туалеті її немає, тож для термосів і вечері потрібно топити сніг. Але в барі можна готувати свою їжу, користуючись маленькою кімнаткою, або замовити комплексну вечерю (від 12 євро).
Вид із табору на Ґранд Кулуар у променях західного сонця.
Свій теплий спальник із t комфорт -18 я віддав Даші, тому користувався комбінаціє двох спальників на t комфорт -3 і +5 градусів. При -5-10 на вулиці ночувати в наметі тих кілька годин, що залишалися до підйому - було краще, аніж попередню ніч в будинку.
Бадьорі французькі альпіністи літнього віку - за їхніми словами, збираються підкорити вершину шістнадцятий раз.
ДЕНЬ 3
Нічне фото Ґранд Кулуару, зроблене десь о пів на третю - тоді й розпочався наш штурм гори Монблан (4810 м) з висоти притулку Tete Rousse (3167 м). На верхньому краї горизонту ледь помітно відблискує Refuge du Gouter (3835 м), а між ним і нами - горять білим світлом ліхтарі груп, що вийшли ще раніше.
Спати лягли десь ближче до 23-ї, тож прокидатися о першій, особливо після кількох келихів вина і в мінусовій температурі вдягати теплий одяг, тверді черевики та спорядження - завданням було не з простих. Мозок не одразу розумів що і до чого, а ще потрібно було прилаштувати камеру до майже зламаного штатива, жертвуючи часом, який у мене був, щоб вдягнути кішки належним чином.
Підйом по скелястому Ґранд Кулуару (скелі з кутом 45-50 градусів, у теплу пору відомому своїми каменепадами, тому йти його краще вночі) - був одним із найскладніших етапів сходження і зайняв у нас десь 4 години (досвідченіші альпіністи піднімаються за дві), а іншої частини нашої групи - більше 5 годин, ми вперлися в них вже на другій третині вузької "стежки", обвішаної де-не-де віа феррата.
Піднявшись до притулку Дю Гуте на 3835м, ми поділилися на три зв'язки. Двоє учасників не змогли продовжити сходження через погіршення стану здоров'я і залишилися у Дю Гуте. На годиннику було уже за шосту. До вершини потрібно дістатися до полудня, а попереду 1000м набору висоти (приблизно 5 км підйому).
Сходило сонце, дув різкий холодний вітер і підйом до плато на 4200м (де ми зробили коротку зупинку підживитися) дався доволі важко фізично, хоча технічно ця ділянка - нічого складного, що на Говерлу.
До наступної точки - закинутого притулку на 4362м ми дісталися уже після 10-ї ранку. З цієї точки шлях продовжило уже дві групи, ще кілька учасників вирішили повертатися вниз через знесилення і погане самопочуття. Я йшов у другій зв'язці, яка відставала від першої десь на 40 хвилин.
До вершини залишалося 450м набору висоти і складний прохід по вузькому гребеню, де помилка могла коштувати життя усіє зв'язки - зрив і проліт 300 - 400м вниз. Сили все більше мене покидали - було важко робити кроки (тут я міркував - зробити кадр або крок), а ще важче було тягнути останнього 120-тикілограмового учасника, який взагалі майже не міг переставляти ноги і постійно зупинявся.
Тут, впродовж цих півтора-два кілометри нам траплялися досить глибокі тріщини в льодовику і ледь помітні глибоченні ями, одразу вздовж основної стежки.
На вершину Монблану - 4810м - друга наша п'ятірка дісталася о 12:25. Ейфорія після виходу неабияк додала мені сил, і спуск до табору (який розпочався о 12:50) відбувався на одному диханні. [Взагалі, хочу зазначити, що ейфорія в горах - явище небезпечне, ви можете втратити пильність і допуститись помилки. У більшості випадків на технічно складніших вершинах 80% нещасних випадків трапляється саме на спуску.]
Вниз до дю Гуте ми йшли весело розмовляючи, ні вітру, ні туману не було. Дорогою зустрічали невеликі групи альпіністів - хтось теж спускався, а хтось піднімався. Невідомо чи планували вони штурмувати вершину цього дня і ночувати в притулку на 3800, адже ставити намети на цій висоті заборонено.
Далі (було вже десь після 17-ї) - від дю Гуте, я пішов сам, адже Богдан (гід) надавав допомогу зі спуском нашому найтяжчому учаснику. Йому стало погано, проте після кормівлі цукерками, горіхами і сухофруктами - він оклигав і спустився без зайвих проблем і потреби викликати вертоліт.
До низу уже знайомий нам Ґранд Кулуар, який добряче відтав за день - проте каміння не сипалося і потрібно було старанно виконувати наступні прості задачі: уважно злазити із більших каменів на скелястій стежці, іноді перестраховуючись у віа фераті, не підсховзнутися на снігу (кішки виручали) та зарубуватися льодорубом на більших сніжниках. До речі, на одному із таких (як на мене, цікава лавинонебезпечна ділянка - "якого милого туди взагалі лізти?") зірвався і розбився альпініст, що йшов перед нашою групою - але вже через 15-20хв після нещасного випадку його забрав рятувальний вертоліт.
Десь до 20:30 усі учасники нашої великої групи спустились і, повечерявши, ми міцно заснули.
ДЕНЬ 4
Прокинулися десь о 8й-9й ми почали збиратися до спуску вниз. Викопувати мій намет було важко - сніг змерзся разом із камінням, і довелось активно працювати льодорубом, щоб дістати тент і всі кріплення.
Шлях вниз був легкий - погода гарна і нам навіть пощастило зустріти представників місцевої фауни - диких козлів. Оскільки тунель трамвайчика закрили, ми пішли класичним маршрутом, трохи стрімкішим і довшим. Десь до 17-ї ми дісталися до верхньої станції канатки і спустилися в долину Шамоні.
А там уже і ноги помили :)
ЗАМІСТЬ ПІДСУМКІВ:
1. Фізична підготовка у багатьох учасників бажала б кращого. Сходження на Монблан по складності можна віднести до категорії 2Б. Альпіністські вміння використовуються по-мінімуму, але впевнено ходити скелястими засніженими схилами із навантаженим рюкзаком - варто потренуватися заздалегідь, навіть в українських Карпатах є де. Потім буде легше переставляти ноги на висоті.
Особисто я, уже 4 роки займаючись вилазками в зимові гори на фрірайд, додатково відвідував заняття по альпінізму на скеледромі під керівництвом досвідченого тренера Олександра Зілінського, де одразу зрозумів - що легко не буде. Але все обійшлося добре! Хочу їх відновити найближчим часом, бо досвіду, теорії і практики - багато не буває.
2. Ми йшли комерційною групою з 16 осіб (із них 3 гіда), з невеликим бюджетом. Чим більше осіб, тим важче між собою домовитися, у кожного різні характери і свої погляди на речі, через що іноді виникали дискомфортні ситуації. Плануйте сходження меншими групами і бажано знайомтесь/спрацьовуйтесь заздалегідь.
3. Часу на акліматизацію було закладено небагато. Пощастило, що погана погода подарувала нам додатковий день для підготовки і відпочинку. Працювати на висоті, а потім відпочивати внизу перед сходженням - дуже важливо.
4. У притулках Тет Рус (3200м) та Дю Гуте (3800м) можна забронювати ліжко на ночівлю - 50 та 80 євро відповідно. Мені важко сказати, чи полегшило б це сходження, хіба спальники й палатки не потрібно було би тягнути (-3кг, серйозно важко?). Можливо, навіть логістично ми б ускладнили собі життя, адже через негоду іноді доводиться переносити сходження на 1-2 дні - і бронювання згоряє.
5. Загалом, може скластися враження, що сходження на Монблан є доволі простим, маршрути марковані, притулків багато, йти загалом не довго. Але гляньте, будь ласка, ось це відео - Mont-Blanc: The Murderer Summer, де люди гинуть, падаючи в тріщини чи замерзаючи на висоті. За місяць до нашого сходження в серпні за один тиждень загинуло 5 альпіністів, серед них один українець.
p.s. Велике спасибі Fun Karpaty Travellers Company (і особисто Богдану Фаштризі) за організацію поїздки.
БІЛЬШЕ ФОТО: way-mt-mont-blanc-france-2017